23 Лютого 2020 Судова практика (загальна)
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 465/4287/15
Провадження № 14-406цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (далі – ПрАТ «УПСК»),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року у складі колегії суддів Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Федоришина А. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «УПСК» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з ПрАТ «УПСК» на свою користь страхове відшкодування в сумі 33 444,65 грн, компенсацію завданої моральної шкоди в сумі 3 344,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 09 березня 2015 року близько 13 год. 30 хв. на вул. Кондукторській у м. Львові ОСОБА_2 ., керуючи транспортним засобом марки ЗІЛ ММЗ, номерний знак НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху України, здійснивши зіткнення із керованим ним автомобілем марки «Oпель», номерний знак НОМЕР_2 , що призвело до механічного пошкодження автомобілів.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПрАТ «УПСК». 10 березня 2015 року позивач звернувся до Львівського представництва ПрАТ «УПСК» та повідомив про страховий випадок.
19 березня 2015 року в офіційного дилера «Oпель» складено калькуляцію ремонту автомобіля на суму 69 461,12 грн та передано до представництва страхової компанії.
Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року ОСОБА_2 за фактом дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка сталася 09 березня 2019 року, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
06 травня 2015 року представник ПрАТ «УПСК» повідомив позивача, що розмір страхового відшкодування складає близько 20 000,00 грн.
Завдана позивачу майнова шкода в добровільному порядку не відшкодована, він самостійно звертався до експерта, який визначив її розмір у сумі 33 444,65 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Крім цього, посилаючись на статті 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), позивач просив стягнути з відповідача на свою користь завдану моральну шкоду, яку оцінив у 3 344,00 грн (10 % від 33 444,65 грн). Обґрунтовував це тим, що затягування відповідачем виплати відшкодування, порушення зобов`язань за договором страхування призвело до душевних хвилювань позивача та вимагало додаткових зусиль і часу для вирішення цього питання, вплинуло на особисті, сімейні стосунки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 33 444,65 грн невиплаченої страхової суми, 3 344,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виконав усі вимоги та умови, передбачені Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV). Невиплата відповідачем страхового відшкодування суперечить чинному законодавству та свідчить про намагання уникнути виконання своїх зобов`язань. Моральні страждання, завдані позивачу, пов`язані з незаконними діями останнього, які полягають у небажанні відшкодувати вартість відновлювального ремонту автомобіля.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні заяви ПрАТ «УПСК» про перегляд заочного рішення від 02 грудня 2015 року.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПрАТ «УПСК» задоволено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що страховик протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП направив свого представника для визначення розміру збитків, але ОСОБА_1 не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. Крім того, Законом № 1961-IV не встановлено обов`язку страховика відшкодувати моральну шкоду у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу та за відсутності факту ушкодження здоров`я позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2015 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не визначився з характером правовідносин сторін, неправильно застосував норми матеріального права, не надав належної оцінки поданим доказам та порушив норми процесуального права.
Відповідач не надав судам першої й апеляційної інстанцій оригіналу або копії заяви від 19 березня 2015 року про виплату страхового відшкодування, яку ОСОБА_1 подавав до страхової компанії.
Позивач самостійно залучив експерта для визначення розміру збитків, оскільки не погоджувався з розміром визначеного ПрАТ «УПСК» страхового відшкодування. Складення звіту про визначення розміру страхового відшкодування трьома різними спеціалістами, залученими страховою компанією, є порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.
Позиція інших учасників справи
У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу ПрАТ «УПСК» просило скаргу відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційний суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 16 січня 2017 року – призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту, п`яту статті 403 ЦПК України, відповідно до яких суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, крім того, вважає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19).
У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що для розгляду цивільного позову потерпілого до МТСБУ про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України в межах кримінального провадження, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування у порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, не є обов`язковим.
Необхідність відступлення від цього висновку, на думку колегії суддів, зумовлена різною практикою касаційного суду щодо вирішення питання про отримання потерпілим відшкодування завданої йому шкоди, а саме таким.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 641/8243/14-ц (провадження № 61-10185св18) Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що всупереч вимогам законодавства позивачем не доведено факт його звернення до страховика із заявою про здійснення страхової (регламентної) виплати у строк, передбачений пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 201/8286/16-ц (провадження № 61-4898св18) зазначено, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням потерпілим заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), протягом певного строку, який законодавець обмежує роком з моменту скоєння ДТП.
У постанові від 14 червня 2018 року у справі № 357/9466/15-к Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду зазначив, що законом визначений чіткий механізм звернення до страховика (МТСБУ) для отримання відшкодування шкоди, який, зокрема, передбачає звернення потерпілого із відповідною заявою у порядку, передбаченому статтею 35 Закону № 1961-IV.
У постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що уразі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.
У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к відхилено доводи представника цивільного відповідача (страховика), що потерпілий не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18) суд не погодився, що виплата страхового відшкодування здійснюється виключно після подання потерпілим заяви про страхове відшкодування, оскільки зібраними у справі доказами встановлено факт настання страхового випадку, причини його настання, розмір заподіяної шкоди, виконання потерпілим вимог закону щодо повідомлення про страховий випадок і надання документів для отримання відшкодування.
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
В ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок, що заява потерпілого про страхове відшкодування не заперечує його права у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні звернутися за судовим захистом.
Також колегія суддів зазначила, що підставою для звернення до Великої Палати Верховного Суду у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) є наявність різної судової практики, наведеної Касаційним кримінальним судом, а саме: у Касаційному цивільному суді, Касаційному кримінальному суді, Касаційному господарському суді, проте Велика Палата Верховного Суду не зазначила про відступ від жодного із висновків касаційних судів про застосування норм права.
Разом з цим, на думку колегії суддів, необхідність відступлення від указаного висновку Великої Палати Верховного Суду пов`язано з тим, що безпосереднє звернення до суду, а не до страховика, унеможливлює обчислення неустойки, чи сум, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки для цього слід визначити початок прострочення грошового зобов`язання.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Суди встановили, що 12 лютого 2015 року ОСОБА_2 уклав з Акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (далі – АТ «УПСК»), яке перейменовано в ПрАТ «УПСК», договір – поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/1240722, у якому застрахував автомобіль марки ЗІЛ ММЗ, номерний знак НОМЕР_1 , 1990 року випуску.
За умовами цього договору страхова сума становить 50 тис. грн.
09 березня 2015 року близько 13.30 год. на вул. Кондукторській у м. Львові сталася ДТП за участю автомобіля марки ЗІЛ ММЗ, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Опель», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення.
Установлено, що винним у вказаній ДТП є ОСОБА_2 , який порушив Правила дорожнього руху України, внаслідок чого автомобілю позивача завдано механічних пошкоджень.
ОСОБА_1 повідомив АТ «УПСК» про настання страхового випадку, що підтверджується відповідною заявою від 10 березня 2015 року (а. с. 68).
10 березня 2015 року складено акт огляду пошкодженого транспортного засобу, у якому встановлено деталізований перелік пошкоджень транспортного засобу – автомобіля марки «Опель», номерний знак НОМЕР_2 . Огляд проводився у присутності ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_3
20 березня 2015 року суб`єкт оціночної діяльності фізична особа – підприємець ОСОБА_4 склав калькуляцію ремонту пошкодженого автомобіля на суму 33 356,50 грн з ПДВ (а. с. 72 – 74).
Відповідно до звіту № 826/1350 оцінювача ОСОБА_5 коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу – автомобіля «Опель», номерний знак НОМЕР_2 , складає 0,57 %.
07 травня 2015 року позивач звернувся до незалежного експерта Петричковича Б. С., який склав висновок експертного авто-товарознавчого дослідження від 27 травня 2015 року № 39/15, у якому вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля марки «Опель», номерний знак НОМЕР_2 , на момент огляду становила 33 444,65 грн (а. с. 16 – 45).
Вартість проведення експертного авто-товарознавчого дослідження експертом ОСОБА_6 становить 1800,00 грн, що підтверджується товарним чеком від 27 травня 2015 року (а. с. 45).
Право на звернення до суду закріплено у Конституції України і на час звернення позивача із позовом відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникали у державі.
На час розгляду справи були внесені зміни до статті 124 Конституції України та передбачено , що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Тобто, якщо на час звернення з позовом не було будь-яких обмежень для такого звернення, то з набранням чинності змін до Конституції України від 02 червня 2016 року, можливість звернення до суду пов`язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов`язковий.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.
Закон № 1961-IVрегулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IVстраховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія,транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
? навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;
? неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що ОСОБА_1 не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.
У межах справи, що розглядається, підлягає з`ясуванню питання, чи є обов`язковим попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди, заявлених таким потерпілим до страховика.
Вирішуючи питання про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від висновків якої вважала за необхідне відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації – не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаними висновками, викладеними в її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), та не вбачає підстав для відступлення від них.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18), Касаційний кримінальний суду складі Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18).
Висновки, зроблені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 641/8243/14-ц (провадження № 61-10185св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 201/8286/16-ц (провадження № 61-4898св18), Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 357/9466/15-к, Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18) у подібних правовідносинах, теж їм не суперечать. Хоч у цих постановах і зазначено про необхідність звернення до страховика із заявою про здійснення страхової виплати у строк, передбачений статтею 35 Закону № 1961-IV, однак обставини вказаних справ свідчать про те, що судом досліджувалися обставини дотримання заявниками саме річного строку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, а не про порядок такого звернення.
У справі, що розглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 09 березня 2015 року, а позов до суду подано в червні 2015 року, тобто в межах установленого законом річного строку.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та відмовив у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що ОСОБА_1 не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а незвернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування.
Зі змісту апеляційної скарги відповідача (т. 1, а. с. 144 – 150) убачається, що він не погоджувався з рішенням суду першої інстанції у частині розміру страхового відшкодування, однак апеляційний суд не зазначив обставин і фактів на спростування цих доводів, обмежившись лише висновком про незвернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Тобто, в апеляційному порядку не перевірялося рішення суду першої інстанції на предмет законності й обгрунтованості у частині розміру страхового відшкодування, а між сторонами існує спір стосовно цього питання.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 303 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час перегляду справи в касаційному порядку, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості встановити нові обставини, дослідити нові докази та надати їм відповідну правову оцінку, то вважає за необхідне направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та зазначає таке.
Питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, врегульовано статтею 26-1 Закону № 1961-IV, згідно з якою, зокрема, страховиком відшкодовується потерпілому – фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
Однак позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування моральної шкоди, не посилався як на підставу своїх вимог на ушкодження здоров`я під час ДТП, як і не зазначав про завдання моральної шкоди внаслідок пошкодження транспортного засобу. Позивач зазначав, що моральна шкода спричинена невиплатою страхового відшкодування.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.
Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави – наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.
Позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мотивував затягуванням відповідачем виплати відшкодування, порушенням зобов`язань за договором страхування, що, за його твердженнями, призвело до душевних хвилювань та вимагало додаткових зусиль і часу, вплинуло на особисті, сімейні стосунки.
Апеляційний суд не звернув достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Рішення апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим.
Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У такому разі розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 141 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 411, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
Т. О. Анцупова В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
В. В. Британчук Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців В. В. Пророк
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. С. Золотніков О. Г. Яновська
Поділитись:
Ми перетелефонуємо Вам протягом робочого дня
