14 Лютого 2018 Судова практика (загальна)
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ № апеляційного провадження: 22-ц/796/1023/2018
Справа № 759/17470/15-ц
18 січня 2018 року Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді – Ратнікової В.М., суддів: – Борисової О.В., – Гаращенка Д.Р., при секретарі – Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року, постановлене під головуванням судді Ул”яновської О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,-
ВСТАНОВИЛА:
05 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 15 426,60 грн., моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн. та судових витрат.
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 25 вересня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода із вини ОСОБА_3, який керував автомобілем марки «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_1. У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено її автомобіль марки «Тойота Аурис», державний номерний знак НОМЕР_2. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розмір матеріальних збитків, заподіяних пошкодженням її автомобіля, складає 15 426 гривень 60 копійок. Крім того, зазначала, що внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди їй було завдано і моральну шкоду на суму 15 000 гривень, яка полягає у тому, що вона керувала пошкодженим автомобілем протягом 26 місяців, з 25 вересня 2013 року по даний час, більше двох років, у постійному хвилюванні витрачала свій вільний час на з’ясування даної проблеми щодо відшкодування шкоди. Заподіяну шкоду просила стягнути з відповідача, так як він є винуватцем ДТП і саме його винними діями їй заподіяно шкоду.
Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, Посилався на те, що позивачка приховала від суду , що його автомобіль був застрахований по договору обов”язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПрАТ ” Страхова компанія ” Інкомстрах” відповідно до полісу АС/2084059 від 21.03.2013 року. Сума збитків не перевищує ліміту страхової суми, яка становить 50 000,00 грн., а тому саме страхова компанія повинна відшкодувати позивачу завдану матеріальну шкоду. Доводи позивачки про те, що вона неодноразово зверталась до нього з приводу відшкодування шкоди є безпідставними, так як позивачку він жодного разу не бачив.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року у позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обгрунтовувала тим, що рішення Святошинського районного суду м.Києва від 01 червня 2016 року постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з”ясуванні фактичних обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Відмовляючи у задоволенні її позову до винуватця ДТП ОСОБА_3, суд безпідставно послався на те, що відшкодування шкоди вона повинна отримати виключно від страхової компанії, так як відповідальність відповідача застрахована за договором обов”язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Судом не було враховано, що вона звернулась до суду з позовом про відшкодування шкоди з винної особи на підставі деліктних правовідносин, а не про стягнення страхового відшкодування на підставі договірного зобов”язання. Право обирати спосіб захисту свого порушеного права є виключним правом позивача. Судом не було взято до уваги її доводи про те, що вона зверталась і до страхової компанії, і до МТСБУ , і до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України з приводу виплати страхового відшкодування, але у такій виплаті їй було відмовлено. На період її звернення до суду у ПрАТ ” Страхова компанія ” Інкомстрах” вже були анульовані ліцензії на страхування та виключено її з ДРФУ. Не обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про недоведеність її позовних вимог про заподіяння їй моральної шкоди, так як внаслідок пошкодження відповідачем її автомобіля вона зазнала моральних страждань, змушена була тривалий час користуватись пошкодженим автомобілем та докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 03 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Святошинського районного суду м.Києва від 01 червня 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, Ухвалу Апеляційного суду М.Києва від 03 серпня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті “Голос України” повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України в редакції Закону України № 2147 – VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_5 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 вересня 2013 року, о 19 годині 10 хвилин в місті Києві по вул. Командира Уборевича – Чорнобильській, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Тойота Аурис”, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6, та автомобіля ” Пежо”, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3.
Внаслідок дорожньо – транспортної пригоди автомобіль «Тойота Аурис”, державний номерний знак НОМЕР_3, зазнав механічних пошкоджень. Вказаний автомобіль належить позивачу ОСОБА_2 на праві власності.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме: в порушенні пункту 13.1 Правил дорожнього руху- недотримання під час дорожнього руху безпечної дистанції та безпечного інтервалу, до нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Відповідно до довідки, виданої інспектором ДПС УДАІ ГУМВС України в м.Києві, внаслідок ДТП, що сталося 25.09.2013 року , 0 19 год.10 хв. на перехресті вулиць Уборевича та Чорнобильської в м.Києві, автомобіль «Тойота Аурис”, державний номерний знак НОМЕР_3, зазнав механічних пошкоджень: задній бампер, задня панель, кришка багажника.
Згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу № АС/ 2084059 від 22.03.2013 року, на момент дорожньо-транспортної події цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інкомстрах» в межах ліміту страхової виплати за шкоду, що заподіяна майну, у розмірі 50 000,00 грн., франшиза- нуль.
Згідно рахунку ТОВ ” ВІДІ Автострада” № ВДиС-0008252 від 14.04.2015 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Тойота Аурис”, державний номерний знак НОМЕР_3 становить 12 855,50 грн., ПДВ- 2 571,10 грн., а всього до сплати – 15 426,60 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не пред”явлено вимоги до страховика цивільно-правової відповідальності відповідача ОСОБА_3, у зав”язку з чим відсутні підстави для відшкодування матеріальної шкоди безпосередньо відповідачем, який є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди. Вимоги про відшкодування моральної шкоди є не обгрунтованими та не підтверджені належними доказами.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не відповідають вимогам закону та наявним в матеріалах справи доказам, з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог ст.3 ЦПК України, який діяв на час вирішення справи , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України, який діяв на час вирішення справи, суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, – якщо законом передбачено такий обов’язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлена обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно- правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України ” Про обов”язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України “Про обов”язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону ).
Згідно зі статтею 6 цього Закону, страховим випадком є дорожньо- транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України “Про обов”язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому ‘ числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди.
Аналізуючи зазначене, сторонами договору обов”язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Заподіяння потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, породжує деліктне зобов”язання, в якому праву потерпілого ( кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов”язок боржника ( особи, яка завдала шкоду).
Водночас така дорожньо-транспортна пригода є підставою для виникнення договірного зобов”язання згідно з договором обов”язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов”язанні ним є страховик.
Між тим, зазначені зобов”язанння не виключають одне одного. Деліктне зобов”язання – первісне, основне зобов”язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода буде кваліфікована, як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором, а саме: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування.
Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, – незалежно від наявності вини.
Як роз’яснив Верховний Суд України в постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
В даній постанові Верховного суду України йде мова про право вимоги, яке особа, якій завдано шкоду, реалізує на власний розсуд. Так, завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника – заподіювача шкоди. Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий також має право вимоги до боржника, яким в договірному зобов’язанні є страховик. Зазначені зобов’язання не виключають одне одного.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).
З огляду на вищенаведене, закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.
Тобто, потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Таким чином, та обставина, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована, а позивач ОСОБА_2 не звернулася до страховика з вимогою про виплату страхового відшкодування, не позбавляє останню, як кредитора в деліктному зобов’язанні, права пред’явити вимоги про відшкодування шкоди безпосередньо до заподіювача шкоди ОСОБА_3, а тому доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при відмові у задоволенні позову, пред”явленого безпосередньо до заподіювача шкоди, є обгрунтованими.
З досліджених доказів встановлено факт заподіяння механічних пошкоджень автомобілю ««Тойота Аурис”, державний номерний знак НОМЕР_3 з вини ОСОБА_3 та наявність у ОСОБА_2 прав на отримання відшкодування шкоди, завданої вказаному транспортному засобу.
Як визначено в ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно рахунку-фактури ТОВ ” ВІДІ Автострада” № ВДиС-0008252 від 14.04.2015 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Тойота Аурис”, державний номерний знак НОМЕР_3 становить 12 855,50 грн., ПДВ- 2 571,10 грн., а всього до сплати – 15 426,60 грн.
Відповідно до ст. 180 Податкового Кодексу України, платником податку на додану вартість є, зокрема, особа, що провадить господарську діяльність по наданню послуг, виконанню робіт, постачанню товарів.
У разі проведення ремонтних робіт у особи, яка є платником ПДВ позивач має право на відшкодування сплаченого нею податку, якщо понесення витрат по сплаті цього податку буде підтверджено відповідними доказами.
Враховуючи, що позивачкою надано суду на підтвердження розміру матеріальної шкоди лише рахунок -фактуру ТОВ ” ВІДІ Автострада” № ВДиС-0008252 від 14.04.2015 року, доказів оплати на рахунок ТОВ ” ВІДІ Автострада”, яке є платником ПДВ, зазначених у даному рахунку робіт позивач суду не надала, а тому колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування завданої матеріальної шкоди підлягає сума – 12 855,50 грн. без врахування ПДВ.
Будь – яких істотних та переконливих доказів на підтвердження того, що розрахунок завданого збитку було здійснено неправильно та в дійсності він має менший розмір, ніж визначено в рахунку-фактурі, матеріали справи не містять, з огляду на що,
Відповідно до змісту ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», підставами задоволення судом позову про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної шкоди є наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
З урахуванням того, що при розгляді справи встановлено склад цивільного правопорушення за наявності якого наступає відповідальність заподіювача шкоди ОСОБА_3, в тому числі й моральної, колегія суддів вважає, що є всі передбачені законом підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці внаслідок пошкодження її автомобіля під час ДТП.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність відмови суду першої інстанції у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди є обгрунтованими.
При визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди, колегія суддів враховує характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач ОСОБА_2, характер майнових втрат, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню і стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодуванню моральної шкоди підлягає сума 2000,00 грн.
За таких обставин, враховуючи все вищевикладене та оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, а тому рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( проживаючої за адресою: АДРЕСА_3, приватний будинок) у відшкодування матеріальної шкоди 12 855,50 грн., у відшкодування моральної шкоди- 2000,00 гривень.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 також просила стягнути з відповідача на її користь понесені нею витрати по оплаті послуг адвоката, які пов”язані з оформленням та поданням до суду позовної заяви у розмірі 5000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору.
Згідно вимог ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .
Інші судові витрати, пов”язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови у позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.137 ЦПК України, витрати , пов”язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов”язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно статті 30 даного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З наданих суду та досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що на підтвердження своїх вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. позивач надала суду лише копію договору про надання правової допомоги від 01.08.2014 року, укладеного між нею та адвокатом ОСОБА_6.
Відповідно до п. 2.2 та п. 3.1 вказаного договору, розмір правової допомоги адвоката становить 5000,00 грн., які клієнт повинен сплатити адвокату.
Пункт 6.1 договору про надання правової допомоги визначає, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та припиняє свою дію 31.12.2014 року.
Вказаний договір не містить умов щодо порядку обчислення гонорару адвоката(фіксований розмір, погодинна оплата), підстав для зміни розміру гонорару, порядку його сплати, умов повернення, тощо.
Доказів на підтвердження виконання адвокатом ОСОБА_6 послуг по наданню позивачу ОСОБА_2 правничої допомоги ( переліку виконаних робіт, їх вартості) у даній справі та доказів на підтвердження оплати позивачем вартості цих робіт матеріали справи не містять, а тому підстав вважати, що такі витрати позивачем були понесені, у колегія суддів немає і відшкодуванню, в порядку визначеному ст.ст. 137, 141 ЦПК України, вони не підлягають.
Оскільки судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції про відмову в позові скасовано та постановлено нове рішення про часткове задоволення позову, вирішенню також підлягає питання про відшкодування сплаченого судового збору.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, у разі часткового задоволенн6ня позову , судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 було сплачено 487, 20 грн. судового збору при зверненні до суду з позовом , 536, 60 грн. при поданні апеляційної скарги та 1169,28 грн. при поданні касаційної скарги.
В урахуванням положень ст.141 ЦПК України щодо пропорційності відшкодування судових витрат розміру задоволених позовних вимог, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню частково шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат – 1044,30 грн.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1192, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст. 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року скасувати та постановити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 ( проживаючої за адресою: АДРЕСА_3, приватний будинок) у відшкодування матеріальної шкоди 12 855,50 грн., у відшкодування моральної шкоди- 2000,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору – 1044,30 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженау касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2018 року.
Головуючий:
Судді:
Поділитись:
Ми перетелефонуємо Вам протягом робочого дня
