17 Жовтня 2018 Судова практика (загальна)
Постанова
Іменем України
30 травня 2018 року
м. Київ
справа № 381/394/17-ц
провадження № 61-1235св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого – Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1,
відповідач – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна»,
третя особа – ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року у складі судді Чернишової Є. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів:
Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» (далі – ПрАТ «СК «Провідна»), третя особа – ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 27 квітня 2014 року водій ОСОБА_2, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2106» по вулиці Леніна в селі Паляниченці Фастівського району Київської області у напрямку м. Фастів, проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортного засобу та здійснив наїзд на пішоходів.
Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) неповнолітній пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.
Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Ураховуючи, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у межах страхової суми за шкоду, завдану життю і здоров’я потерпілих – 100 000,00 грн, він, як батько померлого
ОСОБА_6, та ОСОБА_7, як його мати, звернулися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Однак, ПрАТ «СК «Провідна» відмовила у його виплаті.
Посилаючись на те, що у зв’язку із загибеллю сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він переніс важкі моральні страждання, просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 14 616,00 грн, на відшкодування майнової шкоди – 14 616,00 грн. на спорудження надгробного пам’ятника, а також 4 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від
13 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі
14 616,00 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди – 14 616,00 грн.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна»на користь держави судовий збір у розмірі
1 600,00 грн.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2017 року скасовано заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2017 року, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі
14 616,00 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди – 14 616,00 грн.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн.
Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна»на користь Держави судовий збір у розмірі
1 600,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що завдана позивачу майнова та моральна шкода внаслідок смерті його неповнолітнього сина у ДТП не була відшкодована винною особою, а тому відповідно до статті 1201 ЦК України та статті 27 Закону України «Про загальнообов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає відшкодуванню відповідачем. Розмір заявленої позивачем майнової та моральної шкоди не перевищує законодавчо установлений максимальний розмір страхового відшкодування, витрати на правову допомогу підтверджені належними і допустимими доказами.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Провідна» відхилено, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті його неповнолітнього сина у ДТП, є законним та обгрунтованим.
У грудні 2017 року ПрАТ «СК «Провідна» звернулося із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не ураховано встановлені вироком Фастівсткого міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2014 року обставини щодо відшкодування ОСОБА_2 обом потерпілим завданої шкоди у повному обсязі, які є преюдиційними. Позивач скористався своїм правом вибору пред’явлення вимог про відшкодування завданої йому шкоди, задовольнивши її за рахунок винної у ДТП особи, а тому стягнення такої шкоди з ПрАТ «СК «Провідна» є фактично подвійним її відшкодуванням. Крім того, судами не ураховано, що витрати на виготовлення пам’ятників та огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам’ятників і огорож у конкретній місцевості. Також суди неправильно визначили розмір судового збору, що підлягає стягненню з ПрАТ «СК «Провідна» в дохід держави, а при відшкодуванні витрат на правову допомогу не урахували, що суд не постановляв ухвалу про допуск до участі у справі особи, що надає позивачу правову допомогу.
У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив представника
ОСОБА_1 – ОСОБА_8 на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що до обов’язків позивача не входить доказування того чи відшкодована шкода її заподіювачем в повному обсязі чи частково, оскільки такий обов’язок покладається саме на відповідача. Обов’язковими для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій ОСОБА_2 є виключно питання про те чи мали місце дії, які призвели до завдання шкоди позивачу та чи вчинені вони ОСОБА_2 При цьому ні відповідач, ні третя особа не надали суду доказів на підтвердження виконання заподіювачем шкоди обов’язку з відшкодування завданої позивачу шкоди. В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив, що жодних коштів відповідачу не давав. Вимог про виготовлення та встановлення пам’ятника ОСОБА_1 не заявляв, а витрати на правову допомогу підтверджені належними та допустимими доказами.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційної скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 квітня 2014 року
ОСОБА_2, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ-2106» по вул. Леніна в селі Паляниченці Фастівського району Київської області, проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням транспортним засобом та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.
Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовійпідставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, – якщо законом передбачено такий обов’язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (статті 3, 5 Закону)
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.
Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого (статті 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Провідна» відповідно до договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з пунктом 3 якого страхова сума за шкоду, завдану життю і здоров’я потерпілих, становить 100 000,00 грн.
24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з повідомленням про ДТП, того ж дня ним було подано заяву № 2300139982 на виплату страхового відшкодування на загальну суму 29 232,00 грн, яку відповідач отримав
25 жовтня 2016 року.
23 листопада 2016 року ПрАТ «СК «Провідна» повідомило
ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, посилаючись на те, що згідно вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 повністю відшкодував потерпілим завдану шкоду.
Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов’язанні ним є страховик).
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті
12 ЦК України).
Вироком Фастівського міськрайонного суду від 09 липня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, призначено йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю три роки.
З мотивувальної частини вироку убачається, що підставою для визначення такої міри покарання та звільнення ОСОБА_2 від його відбування з встановленням іспитового строку стало те, що він вчинив тяжкий злочин, але вперше притягувався до кримінальної відповідальності, сприяв слідству в розкритті злочину, щиро розкаявся та повністю відшкодував завдану потерпілим шкоду, що було підтверджено останніми. В судовому засіданні ОСОБА_2 також підтвердив, що відшкодував потерпілим у повному обсязі шкоду завдану їм шкоду.
Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову. Такі правила спрямовані на додержання процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Відповідно до положень статті 91 КПК України, у редакції, що була чинною на момент розгляду кримінальної справи, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Ураховуючи наведене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій, що встановлена у вироку обставина щодо відшкодування ОСОБА_2 завданої потерпілим шкоди у повному обсязі, яка характеризує особу обвинуваченого та вплинула на його звільнення від відбування покарання, не є преюдиційною. Зазначена обставина відповідно до статті 91 КПК України, у редакції, що була чинною на момент розгляду кримінальної справи, була належним чином перевірена та оцінена судом при постановленні вироку, її визнавали, як потерпілі так і підсудний ОСОБА_2
Доводи представника ОСОБА_1 – ОСОБА_8, що преюдиційне значення мають лише обставини щодо наявності дій, які призвели до завдання шкоди та вчинення їх винною особою, є необгрунтованими, оскільки обставини, які вплинули на визначення міри покарання для винної у ДТП особи (відшкодування шкоди у повному обсязі), безпосередньо пов’язані з обставинами вчинення цією особою кримінального правопорушення, та завданням внаслідок такого правопорушення шкоди потерпілим, а тому відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року є преюдиційними.
Ураховуючи встановлений при розгляді кримінальної справи факт відшкодування у повному обсязі завданої потерпілим у ДТП шкоди винною особою (в тому числі ОСОБА_1, який є позивачем у зазначеній цивільній справі), відсутні правові підстави для покладення обов’язку відшкодування майнової та моральної шкоди на страхову компанію, з якою винна особа уклала договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, з огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 400, 409, 412 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна», третя особа – ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
С. О. Погрібний
О.В. Ступак
Г. І. Усик
Поділитись:
Ми перетелефонуємо Вам протягом робочого дня
