29 Жовтня 2015 Судова практика (загальна)
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого судді Яреми А.Г.
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.
розглянувши на засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу витрат зі сплати страхового відшкодування за заявою публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про перегляд рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2015 року,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» (далі – ПАТ «СК «Країна») звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 1 грудня 2011 року між
ПАТ «СК «Країна» та ОСОБА_2 було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі полісу, за умовами якого застраховано транспортний засіб – мікроавтобус «Івеко» з установленням строку дії договору до 30 листопада 2012 року.
1 лютого 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (далі – ТОВ «Євро Лізинг») та публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі –
ПАТ «СК «Українська страхова група») укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, за умовами якого застраховано автомобіль «Шкода Фабія» з установленням строку дії договору до 1 лютого 2013 року.
21 червня 2012 року о 17 год. 20 хв. на АДРЕСА_1 сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю транспортного засобу «Івеко», яким керував ОСОБА_1, та транспортного засобу «Шкода Фабія», яким керував ОСОБА_3, унаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб «Шкода Фабія».
Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від
11 липня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП України) та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Власник транспортного засобу «Шкода Фабія» звернувся до
ПАТ «СК «Українська страхова група» із заявою про страхову виплату, в результаті чого вказаною страховою компанією було здійснено страхову виплату в сумі 18 тис. 471 грн 78 коп.
У свою чергу ПАТ «СК «Українська страхова група» звернулось до
ПАТ «СК «Країна» із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, у зв’язку з чим ПАТ «СК «Країна» з урахуванням вартості відновлювального ремонту та франшизи здійснило на користь
ПАТ «СК «Українська страхова група» виплату страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 16 тис. 803 грн 43 коп.
Ураховуючи, що відповідач не повідомив ПАТ «СК «Країна» про ДТП, і вважаючи, що сума майнових витрат, понесених на виконання зобов’язання про відшкодування шкоди, стягується за регресною вимогою з винної в ДТП особи, позивач просив стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в поряду регресу кошти в сумі 16 тис. 803 грн 43 коп.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 20 жовтня 2014 року позов задоволено в повному обсязі, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2015 року відмовлено ПАТ «СК «Країна» у відкритті касаційного провадження в указаній справі.
У заяві про перегляд судових рішень ПАТ «СК «Країна» порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви
заявник посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення коштів у порядку регресу (№ 6-5437св14).
Так, за результатами розгляду касаційної скарги в указаній справі
№ 6-5437св14 суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції: не погодився із висновком апеляційного суду щодо поважності причини неповідомлення страховика особою, винною в ДТП (відповідачем), про настання страхового випадку, а саме госпіталізації відповідача в день ДТП; виходив з того, що оскільки відповідач узагалі не звертався до страховика з приводу повідомлення про настання страхового випадку, то виплачене страховиком потерпілій особі страхове відшкодування підлягає стягненню з відповідача.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, не взяв до уваги заперечення позивача на апеляційну скаргу, згідно з якими відповідач не просто пропустив установлений законом триденний строк для повідомлення страховика про страховий випадок, а взагалі не повідомляв позивача про нього, та виходив з того, що відповідач у встановлений законом строк не повідомив страхову компанію з поважних причин, зокрема перебування матері відповідача на стаціонарному лікуванні у період з 9 до 28 червня 2012 року та її смерть (ІНФОРМАЦІЯ_1), у зв’язку з чим відповідач був вимушений здійснювати пошук і придбання ліків, а згодом – організацію поховання, що є достатньою умовою для звільнення відповідача від сплати страхового відшкодування в порядку регресу.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, а саме підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в зазначеному для прикладу судовому рішенні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню, ухвалені у справі рішення – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з таких підстав.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 червня
2012 року о 17 год. 20 хв. на АДРЕСА_1 сталась ДТП за участю належного ОСОБА_2 транспортного засобу «Івеко», яким керував ОСОБА_1, та належного ТОВ «Євро Лізинг» транспортного засобу «Шкода Фабія», яким керував ОСОБА_3, унаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб «Шкода Фабія».
Транспортний засіб «Івеко» застраховано згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним 1 грудня 2011 року між
ПАТ «СК «Країна» та ОСОБА_2.
Транспортний засіб «Шкода Фабія» застраховано відповідно до договору добровільного страхування транспортного засобу, укладеного 1 лютого
2012 року між ТОВ «Євро Лізинг» та ПАТ «СК «Українська страхова група».
Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від
11 липня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
16 серпня 2012 року ПАТ «СК «Українська страхова група» було здійснено страхову виплату власнику транспортного засобу «Шкода Фабія» в сумі 18 тис. 471 грн 78 коп.
4 березня 2013 року ПАТ «СК «Країна» здійснило на користь
ПАТ «СК «Українська страхова група» виплату страхового відшкодування в порядку регресу з урахуванням вартості відновлювального ремонту та франшизи в сумі 16 тис. 803 грн 43 коп.
ОСОБА_1 з повідомленням про настання страхового випадку до страховика не звертався.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року
№ 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» змін у статтю 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було розширено перелік обов’язків учасників ДТП, у зв’язку з чим обов’язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Проте вказані зміни, що стосуються нумерації зазначеного підпункту, до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов’язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.
Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, – Моторне (транспортне) страхове бюро України), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов’язок, він має підтвердити це документально.
Отже, наведеними правовими нормами встановлено обов’язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов’язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності. Сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування. Тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов’язаннях, адже регресні зобов’язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Отже, у справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 і підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що призвело до неправильного вирішення спору.
За таких обставин судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 Цивільного процесуального кодексу України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 20 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня
2014 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду України: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.
Правова позиція
(постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-284цс15)
Підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов’язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов’язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Оскільки судами у справі, яка переглядається, встановлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов’язаннях, адже регресні зобов’язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.
Поділитись:
Ми перетелефонуємо Вам протягом робочого дня
