23 сентября 2022 Судебная практика (общая)

Возмещение морального вреда при ДТП: кому страховщик возмещает вред

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 645/4359/18

провадження № 51-425км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   Голубицького С. С.,

суддів                                               Стефанів Н. С., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання   Зайчишина В. В.,

прокурора                                       Сингаївської А. О.,

засудженого                                 ОСОБА_1 ,

захисника                                      Майбороди С. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 – адвоката Павлова В. І. на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2019 року та вирок Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року у кримінальному провадженні             № 12018220000000583 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Таранівка Зміївського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Фрунзенського районного суду м Харкова від 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та стягнуто на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди: з засудженого ОСОБА_1 – 50 000 грн, з АТ «Страхова компанія «Мега гарант»» – 22 338 грн.

Районний суд установив, що ОСОБА_1  06 червня 2018 року, приблизно о 19:30 під час керування автомобілем «ГАЗ-3302-414» р. н. НОМЕР_1 на проспекті Льва Ландау у м. Харкові здійснюючи розворот вліво з крайньої правої смуги руху усупереч вимог пунктів 10.1. та 10.4. Правил Дорожнього руху України (далі – ПДР) не переконався в тому, що його дії будуть безпечними і не створять перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, своєчасно не виявив мотоцикл «Zhejiang mx 200 f» р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який рухався у попутному напрямку в крайній лівій смузі, внаслідок чого відбулось зіткнення транспортних засобів в результаті якого водій мотоциклу ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження від яких помер у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При перегляді вироку 20 листопада 2020 року Харківський апеляційний суд вказане рішення у частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 змінив та ухвалив свій вирок, яким збільшив розмір суми відшкодування  моральної шкоди, яка підлягала стягненню із засудженого на користь останнього до 150 000 грн. У решті цей вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_2 – адвокат Павлов В. І. (далі – представник потерпілого) просить скасувати обидва вироки через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На думку представника потерпілого, при розгляді справи суди обох інстанцій не врахували усіх обставин провадження, не взяли до уваги того, що ОСОБА_1 визнав свою вину у вчиненому лише після проведення повного судового слідства та щиро не розкаявся, а лише формально вибачився перед потерпілим під час судових дебатів і завдану йому моральну шкоду не відшкодував, а тому  призначене засудженому судом першої інстанції покарання не відповідає характеру та тяжкості вчиненого ним злочину і є явно несправедливим через м`якість.

Також представник потерпілого в скарзі зазначає, що визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з цивільних відповідачів на користь потерпілого ОСОБА_2 є надто малим, оскільки ця сума не є співрозмірною характеру та глибині тих моральних страждань, які  відчув і переніс потерпілий внаслідок втрати сина. Просив розглядати касаційну скаргу без його участі.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_1 та захисник Майборода С. С. стверджують про законність оскаржуваних судових рішень і просять Верховний Суд (далі – Суд) залишити ці рішення без зміни, а скаргу без задоволення.

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

Прокурор у судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого підтримав частково, просив вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.

Засуджений та його захисник просили Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Висновки судів обох інстанцій в оскаржуваних рішеннях про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні  кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються і під сумнів не ставляться.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів провадження, вказаних вимог закону суд першої інстанції повністю дотримався. При призначенні покарання ОСОБА_1 цей суд  врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, необережну форму вини, конкретні обставини ДТП та дані про особу засудженого, котрий раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується виключно позитивно і на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також думку потерпілої ОСОБА_4 , яка не наполягала на суворому покаранні останнього.

При цьому, зважаючи на обставини справи і грубе порушення ОСОБА_1 вимог ПДР, що призвело до загибелі людини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначити засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Разом із тим суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги і висновок комплексної судової автотехнічної експертизи та експертизи звуко- та відеозапису від 20 липня 2018 року № 763/764/135/18, згідно з яким у вказаній  дорожній ситуації дії водія мотоцикла ОСОБА_3 також не відповідали вимогам ПДР, оскільки останній мав можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді шляхом виконання вимог пункту 12.3 цих Правил.

Призначене судом засудженому покарання за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи та даним про його особу і є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

За правилами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З урахуванням усіх обставин справи, необережної форми злочину, відомостей про особу засудженого та його поведінку до та після скоєного районний суд дійшов умотивованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування призначеного покарання із застосуванням до нього положень                  ст. 75 КК.

Таке рішення районного суду не суперечить вимогам закону і є належним чином обґрунтованим у вироку.

Що стосується доводів касаційної скарги представника потерпілого про неправильне вирішення судом цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 у справі, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов, який розглядається за правилами визначеними цим Кодексом з дотриманням норм і положень Цивільного процесуального кодексу України.

У цьому кримінальному провадженні потерпілими визнано ОСОБА_4 – дружину загиблого ОСОБА_3 , яка цивільного позову в справі не заявляла, що є її правом і не позбавляє можливості звернутися з таким позовом у  порядку цивільного судочинства, та ОСОБА_2 – батько загиблого, який вважав, що своїми діями ОСОБА_1 спричинив йому неймовірні моральні страждання, і просив суд стягнути у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на його користь з останнього 2 955 324 грн, а також з АТ  «Страхова компанія   «Мега -Гарант» 44 676  грн.

Вказані позовні вимоги суд першої інстанції задовольнив частково, постановивши стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого 50 000 грн та з  АТ  «Страхова компанія «Мега -Гарант» 22 338 грн.

При перегляді вироку суд апеляційної інстанції змінив це рішення лише в частині розміру відшкодування завданої моральної шкоди, що підлягала стягненню з ОСОБА_1 на користь потерпілого, збільшивши її розмір до 150 000 грн.

Ці рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК фізична особа, яка зазнала душевних страждань у зв`язку зі смертю членів її сім`ї чи близьких родичів, має право на відшкодування моральної шкоди.

За правилами ч. 2 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) при цьому обов`язковим є застосування положень Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закону).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час події ОСОБА_1 керував автомобілем «ГАЗ-3302-414» р. н. НОМЕР_1 , який відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/3631441 був застрахований у ПАТ «Страхова компанія «Мега-Гарант»» зі страховим лімітом у сумі 200 000 грн за шкоду заподіяну життю і здоров`ю та 100 000 грн за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до п. 27.3 Закону, страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим), при цьому загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

З урахуванням цих положень рішення судів обох інстанцій про часткове задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 та стягнення зі СК «Мега-Гарант» на його користь 22 338 грн у відшкодування завданої моральної шкоди ґрунтується на вимогах закону та є правильним.

Викладені у касаційній скарзі представника потерпілого доводи є аналогічними тим, що були наведені ним в апеляційній скарзі та ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який у своєму рішенні дав обґрунтовані відповіді на ці доводи зазначивши у ньому відповідні мотиви та підстави з урахуванням яких він дійшов висновку про необхідність змінити вирок місцевого суду лише в частині розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з засудженого на користь потерпілого.

Рішення апеляційного суду в оскаржуваному вироку про збільшення до 150 000 грн суми коштів, які підлягають стягненню з засудженого на користь потерпілого ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди колегія суддів вважає правильним, оскільки саме такий розмір відшкодування у цій справі відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і не суперечить вимогам статей 23 та 1168 ЦК.

У той же час колегія суддів вважає необхідним звернути увагу апеляційного суду та роз`яснити, що відповідно до пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 408 КПК у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого,  суд апеляційної інстанції приймає рішення про зміну вироку місцевого суду у формі ухвали, а не ухвалює свій вирок у цій частині.

Оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням вимог ст. 370 КПК і є належним чином обґрунтованими, у них викладено конкретні мотиви з яких виходили суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи такі рішення та положення закону, якими вони керувалися.

Наведені у касаційній скарзі представника потерпілого доводи не спростовують правильності висновків судів обох інстанцій, викладених у цих рішеннях, і не ставлять під сумнів їхню законність.

Під час перевірки вказаних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули за собою їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 – адвоката Павлова В. І. залишити без задоволення, а вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2019 року та вирок Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

 

__________________                           __________________                       __________________

С. С. Голубицький                          Н. С. Стефанів                           О. Г. Яновська

• Иск к юридическому лицу, ответственной за вред причиненный их работником при исполнении трудовых обязанностей.

• КГС ВС применил аналогию закона о страховых рисках, когда наниматель не выполнил условия договора аренды о страховании имущества