23 сентября 2022 Судебная практика (общая)

КГС ВС применил аналогию закона о страховых рисках, когда наниматель не выполнил условия договора аренды о страховании имущества

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 207/3254/18

провадження № 61-2259св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Крата В. І., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – фізична особа – підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л.,

Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

1. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2 ) про відшкодування збитків, завданих у зв`язку із втратою майна.

Позов обґрунтовував тим, що 27 квітня 2018 року між ним і ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди належного йому на праві власності об`єкта громадського харчування – кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого

на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору він як орендодавець передав,

а ФОП ОСОБА_2 як орендар прийняла в тимчасове користування об`єкт громадського харчування, а саме: капітальну будівлю площею

203,00 кв. м з літнім майданчиком, розташовану на земельній ділянці площею 558,00 кв. м, обладнання та інвентар згідно з переліком, зазначеним в акті приймання-передачі (далі – майно).

Укладаючи договір оренди, ФОП ОСОБА_2 (орендар) взяла на себе такі зобов`язання: самостійно і за власний рахунок сплачувати

за використання електроенергії, газу, води та водовідведення, послуг електрозв`язку (телефону та інтернету), загальної та пожежної охорони (пункт 6.4), а також забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки,

і підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж

на момент передання його в оренду, нести всі витрати з експлуатації майна, що орендується; здійснювати за власний рахунок поточний ремонт майна, що орендується, у термін – один раз на рік; за власний рахунок усувати несправності комунікацій об`єкта, своєчасно виконувати вимоги постачальників комунальних послуг щодо приладів обліку постачання газу, електроенергії та води; проводити заходи щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна, нести повну відповідальність за пожежну безпеку людей та орендованого майна (пункт 6.5).

Згідно з пунктом 6.9 договору оренди ФОП ОСОБА_2 зобов`язалась

в день укладання договору застрахувати орендоване майно не менше ніж на заявлену орендодавцем вартість на користь орендодавця, надати орендодавцю копії страхового поліса і платіжного доручення, постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застрахованим.

Також за умовами договору (пункт 6.11) орендар зобов`язалась у день припинення або розірвання договору повернути орендоване майно

у належному стані, не гіршому ніж на момент передання його в оренду.

У пункті 6.14 договору передбачено, що орендар несе відповідальність

за недотримання правил експлуатації інженерних мереж, пожежної безпеки, санітарних норм у приміщеннях.

07 вересня 2018 року в орендованому приміщенні сталась пожежа, внаслідок якої його було повністю знищено.

Згідно з додатком до акта про пожежу від 07 вересня 2018 року прямі збитки від пожежі становлять 3 100 000,00 грн.

Відповідно до висновку судового експерта від 08 жовтня 2018 року

№ 888/09-18 розмір майнової шкоди внаслідок знищення нерухомого майна становить 2 394 470,00 грн.

Позивач посилався на те, що саме відповідач має нести відповідальність

за знищення його власності – орендованого майна, оскільки його повне знищення відбулось унаслідок істотного порушення умов договору оренди відповідачем як орендарем.

ОСОБА_1 просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь

2 394 470,00 грн на відшкодування завданих збитків.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що немає доказів вини відповідача у знищенні належного позивачеві майна, оскільки причиною знищення цього майна є пожежа, яка сталася за участю третіх осіб унаслідок навмисного підпалу ними кафе. Таким чином, відповідальність

за знищення майна повинні нести особи, які безпосередньо причетні

до навмисного підпалу орендованого приміщення, а в діях відповідача немає складу цивільного правопорушення, а саме: немає вини, яка може бути підставою притягнення ОСОБА_2 до цивільно-правової відповідальності.

Додатковим рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 травня 2020 року вирішено питання щодо судових витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 08 травня 2020 року скасовано і прийнято нове рішення про задоволення позову.

Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки, завдані у зв`язку із втратою майна, у розмірі 2 394 470,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що між сторонами у справі виникли договірні правовідносини на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності позивача, проте відповідач

не виконала умов договору оренди, згідно з яким вона зобов`язана була застрахувати орендоване майно не менше ніж на заявлену орендодавцем вартість на користь орендодавця і надати йому копії страхового поліса

і платіжного доручення.

Апеляційний суд вирішив, що фактично відповідач не є особою, яка здійснила підпал належного позивачу об`єкта нерухомості, втім, оскільки вона взяла на себе зобов`язання застрахувати орендований об`єкт нерухомості і не виконавши таких зобов`язань, саме вона повинна відшкодувати позивачеві збитки, завдані пожежею.

Аргументи учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року і залишити в силі рішення Баглійського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року.

Вказує, що апеляційний суд безпідставно не врахував відсутність її вини

як у тому, що об`єкт оренди не був застрахований, що сталося з вини самого позивача, який не надав відомості про вартість об`єкта оренди, так і в тому, що сталась пожежа. Вважає безпідставним висновок апеляційного суду про взаємозв`язок пожежі з відсутністю протипожежної сигналізації, оскільки мав місце підпал приміщення. Особа, яка подає касаційну скаргу, вважає, що вона довела відсутність своєї вини у завданні збитків орендодавцеві. Касаційну скаргу також обґрунтовує відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів відповідача, а оскаржуване судове рішення вважає законним

і обґрунтованим. Саме внаслідок того, що відповідач як орендар

не виконала умов договору, у тому числі не застрахувала орендоване майно, відшкодовувати завдані йому збитки повинна саме вона.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено

до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 лютого 2021 року зазначено,

що в касаційній скарзі ОСОБА_2 як на підставу оскарження судового рішення посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права

і зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до копії свідоцтва про право власності

на нерухоме майно від 20 грудня 2004 року, копії витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 31 серпня 2006 року кафе з літнім майданчиком, розташоване у

АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1

27 квітня 2018 року між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаного приміщення, обладнання та інвентарю згідно

з актом приймання-передачі.

Договір оренди укладено строком до 27 квітня 2019 року.

Відповідно до розділу 6 договору оренди ФОП ОСОБА_2 як орендар зобов`язувалася:

самостійно і за власний рахунок сплачувати за використання електроенергії, газу, води та водовідведення, послуг електрозв`язку (телефону та інтернету), загальної та пожежної охорони (пункт 6.4);

забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, і підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передання його в оренду, нести всі витрати з експлуатації майна, що орендується; здійснювати за власний рахунок поточний ремонт майна, що орендується,

у термін – один раз на рік; за власний рахунок усувати несправності

та поломки комунікацій об`єкту, своєчасно виконувати вимоги постачальників комунальних послуг щодо приладів обліку постачання газу, електроенергії та води; проводити заходи щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна, нести повну відповідальність за пожежну безпеку людей та орендованого майна (пункту 6.5);

у день його укладення застрахувати орендоване майно не менше ніж

на заявлену орендодавцем вартість на користь орендодавця, надати орендодавцю копії страхового полісу і платіжного доручення, постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застрахованим (пункт 6.9);

у день припинення або розірвання договору повернути орендоване майно

у належному стані, не гіршому ніж на момент передання його в оренду,

та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна (пункт 6.11);

нести відповідальність за недотримання правил експлуатації інженерних мереж, пожежної безпеки, санітарних норм (пункт 6.14).

ФОП ОСОБА_2 умови щодо страхування майна відповідач

не виконала.

07 вересня 2018 року на орендованому об`єкті виникла пожежа, внаслідок чого об`єкт оренди знищено (акт про пожежу від 07 вересня 2018 року).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 08 жовтня 2018 року № 888/09-18 розмір майнової шкоди, завданої внаслідок пожежі в кафе становить

2 394 470,00 грн.

За фактом вчинення підпалу до ЄДРДР внесено відомості

за № 12018040160001464.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

 

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року

у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що «суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався

не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК України. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір

не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову

в задоволенні позову. Висновок судів попередніх інстанцій про відмову

в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак – порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову

та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин, та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Посилання позивачів

у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета

і підстав спору є правом позивача, тоді як встановлення обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи».

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і її пункту 6 свідчить,

що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) по своїй суті є нормами прямої дії та мають враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права

та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

 

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір

не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно

до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу

у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту,

то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У справі, що переглядається, суд ураховує, що:

(а) передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, не припиняє чинності договору страхування. Договором або законом може бути встановлений обов`язок наймача укласти договір страхування речі,

що передана у найм (стаття 771 ЦК України);

(б) наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик

її випадкового знищення або випадкового пошкодження (стаття 772 ЦК України);

(в) ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 323 ЦК України);

(г) у разі невиконання свого обов`язку стороною, яка повинна згідно

з договором оренди землі застрахувати об`єкт оренди, друга сторона може застрахувати його і зажадати від іншої сторони відшкодування витрат

на страхування (частина друга статті 12 Закону України «Про оренду землі»).

Тлумачення вказаних норм права дає підстави для такого висновку.

Сторони в договорі найму можуть встановити обов`язок наймача укласти договір страхування речі, яка передана в найм. При цьому може бути передбачено, зокрема, строки укладення договору страхування, вартість

на яку страхується річ, порядок підтвердження виконання такого обов`язку тощо.

У разі якщо договором або законом встановлено обов`язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм, то постає питання про правові наслідки невиконання такого договірного обов`язку, оскільки

ні у статті 771 ЦК України, ні в параграфі 1 глави 58 ЦК України вони

не визначаються. Сторони в договорі найму можуть самостійно визначити правові наслідки невиконання обов`язку наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм, зокрема, передбачити штраф або встановити додаткову підставу відмови чи розірвання договору найму або відшкодування збитків. За відсутності встановлення в договорі правових наслідків більш справедливим і розумним є застосування на підставі аналогії закону (частина перша статті 8 ЦК України) частини другої статті 12 Закону України «Про оренду землі».

Стаття 772 ЦК України регулює розподіл ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, яка передана в найм. Втім змістовно назва статті 772 ЦК України ширша за її зміст, оскільки стаття 772 ЦК України визначає розподіл ризику лише у разі затримки наймачем повернення речі. Тому статтю 772 ЦК України належить тлумачити та застосовувати

у взаємозв`язку із статтею 323 ЦК України.

За загальним правилом ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник (стаття 323 ЦК України). Сторони в договорі найму не позбавлені можливості застосувати статтю 323 ЦК України, яка є диспозитивною нормою, і передбачити, що такий ризик покладається на наймача і під час найму, а не лише в разі затримки повернення орендованої речі.

Суть правила про ризик випадкового знищення або пошкодження речі, яка передана в найм, зводиться до того, що: (а) коли майнові втрати (знищення чи пошкодження) настають за відсутності вини наймача або наймодавця,

то за загальним правилом покладаються на власника (наймодавця); (б) при розподілі ризику в договорі найму таким чином, що він перекладений

на наймача, то у разі випадкового знищення або пошкодження предмета найму наймач зобов`язаний компенсувати наймодавцю як власнику його майнові втрати. Це пов`язано з тим, що на наймача покладено ризик випадкового знищення або пошкодження.

У справі, що переглядається, позивач (наймодавець, власник майна) обґрунтовував позов тим, що у разі виконання наймачем свого обов`язку, встановленого пунктом 6.9 договору, він мав би змогу звернутися

до страхової компанії про відшкодування майнової шкоди, що заподіяна його майну третіми особами. В результаті таких неправомірних дій відповідача він позбавлений можливості скористатись цим механізмом. Таким чином, позивач вважає, що у зв`язку з фактом недобросовісного невиконання наймачем обов`язку у нього виникло право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок підпалу.

Водночас у договорі найму сторони не передбачали жодних правових наслідків неукладення наймачем договору страхування і непоклали

на наймача ризик випадкового знищення або пошкодження предмету найму, а тому такий ризик несе позивач (наймодавець, власник майна).

Суди встановили, що завдання майнової шкоди відбулося невстановленими особами внаслідок підпалу.

Апеляційний суд не врахував, що порушення наймачем договірного обов`язку укласти договір страхування, за відсутності відповідного правового наслідку в договорі та відсутності переозподілу ризику випадкового знищення майна, не є підставою для відшкодування шкоди.

За таких обставин підстав для задоволення позову немає, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, проте відмовив

у позові з інших мотивів, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

 

витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, в розмірі 17 620,00 грн.

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то підстав для поновлення її дії немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року скасувати.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 17 620,00 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2021 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. І. Крат   В. М. Коротун

• Возмещение морального вреда при ДТП: кому страховщик возмещает вред

• ВС высказался о страховом возмещении за ущерб, причиненный смертью кормильца в ДТП