15 декабря 2017 Судебная практика (общая)
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.10.2017 Справа №910/11318/17
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді: Привалова А.І.
при секретарі: Островській О.С.
за позовом публічного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна”
до публічного акціонерного товариства “АТП 13058”
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) приватного транспортно-експедиційне підприємства “Автотрансекспедиція”; 2 товариство з обмеженою відповідальністю “Віссманн”; про стягнення 120 423,74 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Публічне акціонерне товариство “Страхова компанія “Універсальна” (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства “АТП 13058” (надалі – відповідач) про стягнення 120 423,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування цивільної відповідальності експедитора № 6000/215/001003 від 10.09.2015р., укладеного між позивачем та експедитором (ПТЕП “Автотрансекспедиція”), внаслідок настання страхової події позивачем виплачено відшкодування вантажовідправнику пошкодженого вантажу – ТОВ “Віссманн”, застрахованого експедитором, а тому, відповідно до п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки перевізником пошкодженого вантажу виступав відповідач, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з останнього 120 423,74 грн. на підставі ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2017р. порушено провадження у справі № 910/11318/17, розгляд справи призначений на 31.08.2017р., залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватне транспортно-експедиційне підприємство “Автотрансекспедиція” та товариство з обмеженою відповідальністю “Віссманн”.
25.07.2017р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло заперечення проти позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2017р. розгляд справи відкладено 31.08.2017р., у зв’язку з неявкою в судове засідання представників третіх осіб та неподанням витребуваних судом доказів.
31.08.2017р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, та від третьої особи – ТОВ “Віссманн”, пояснення та частково витребувані судом докази.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2017р. продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 21.09.2017р., у зв’язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи-1, неподання витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів.
21.09.2017р. до початку розгляду справи через відділ діловодства суду від представника третьої особи – ТОВ “Віссманн”, надійшли пояснення по справі.
В судовому засіданні 21.09.2017р. представник третьої особи-1 – ПТЕП “Автотрансекспедиція” надав пояснення по справі з витребуваними судом доказами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017р. розгляд справи відкладено 19.10.2017р., у зв’язку з неподанням позивачем витребуваних доказів, що перешкоджає вирішенню спору по суті, а також за невиконання вимог суду та неподання без поважних причин витребуваних ухвалою від 31.08.2017р. доказів, суд застосував до позивача відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.
19.10.2017р. через відділ діловодства суду від представника позивача отримано письмові пояснення, від представника третьої особи-1 – додаткові пояснення та клопотання про подальший розгляд справи без участі представника ПТЕП “Автотрансекспедиція”, а також від представника ТОВ “Віссманн” – письмові пояснення.
Присутній у судовому засіданні 19.10.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог з підстав, наведених у запереченні на позов.
Представники третіх осіб підтримали заявлені позовні вимоги.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –
ВСТАНОВИВ:
30.06.2016р. між ПТЕП “Автотрансекспедиція” (за договором – експедитор) та відповідачем (за договором – перевізник) було укладено Договір перевезення вантажу № 1141/16 (далі – договір перевезення), відповідно до п.1.1 предметом якого є взаємовідносини сторін, які виникають при перевезенні та транспортно-експедиторському обслуговуванні вантажів, що надаються експедитором для перевезення автомобільним транспортом відповідача чи залучених ним осіб в міжнародному, міжміському та міському сполученні.
За умовами п.4.1.3 договору перевезення, перевізник зобов’язаний забезпечити обов’язкову присутність водія при завантаженні/розвантаженні транспортного засобу, контроль за розміщенням і кріпленням вантажу на вантажній платформі автомобіля з метою уникнення пошкодження вантажу і рухомого складу під ас транспортування.
Відповідно до п.4.1.4 договору перевезення, перевізник зобов’язаний забезпечити перевірку кількості вантажу, завантаженого на транспортний засіб, з кількістю вантажу, зазначеного в товарно-транспортній накладній (CMR), його маркування, зовнішнього вигляду і упакування.
В умовах п.4.1.8 договору перевезення, відповідач зобов’язався забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття для перевезення і до моменту видачі його в пункті призначення вантажоодержувачу, зазначеному в ТТН.
Згідно з п.5.1.1 договору перевезення, перевізник несе відповідальність за ушкодження вантажу, а також за порушення його товарного виду незалежно від провини перевізника, після прийняття його до перевезення і до видачі уповноваженому вантажоодержувачеві.
В подальшому, 14.07.2016р. між ПТЕП “Автотрансекспедиція” (за договором – виконавець) та ТОВ “Віссманн” (за договором – замовник) було укладено Договір № 5467-16 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом, з умовами п.2.1 якого виконавець зобов’язався здійснювати самостійний добір перевізника та укладати договори з ними від свого імені.
Так, на виконання умов Договору № 5467-16 про надання транспортно-експедиційних послуг та на підставі укладеного з відповідачем Договору перевезення вантажу № 1141/16, ПТЕП “Автотрансекспедиція” було замовлено у відповідача перевезення вантажу, вантажовідправником якого виступило ТОВ “Віссманн”.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до накладних на відвантаження №№ 9290073239, 9290073240, 9290073241, 9290073242, 9290073243 від 14.07.2016р. та товарно-транспортних накладних № 1813 та № 1814 від 14.07.2016р. водій відповідача прийняв вантаж загальною вартістю 489 484,19 грн. до перевезення.
Однак, 15.07.2016р. при передачі товару вантажоодержувачу, було виявлено пошкодження вантажу, що підтверджується Актом приймання вантажу з претензіями № 1 від 15.07.2016р., складеним вантажоодержувачем, в якому останній зазначив зауваження, що товар, згідно накладної № 9290073242 від 14.07.2016р., привезли на склад в пошкодженому вигляді, в зв’язку з чим останній не прийняв частину товару, про що також зроблено відповідні відмітки на товарно-транспортних накладних.
Водночас, 10.09.2015р. між позивачем та ПТЕП “Автотрансекспедиція” було укладено Договір № 6000/215/001003 добровільного страхування цивільної відповідальності експедитора, за умовами якого перелік застрахованих ризиків – відповідальність за вантаж, ліміт відповідальності по кожному страховому випадку – 800 000 грн., розмір франшизи по одному страховому випадку – 6000 грн.
Так, експедитор 15.07.2016р. звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, в зв’язку з пошкодження вантажу: сонячні колектори, котел Vitoligno, що сталось 14.07.2016р. при екстреному гальмуванні.
Крім того, 15.07.2016р. було складено Акт огляду вантажу, який підписано повноваженими представниками позивача та страхувальника (експедитора), а 18.07.2016р. аварійним комісаром позивача було складено акт огляду майна.
У зв’язку з пошкодженням перевізником вантажу під час перевезення, вантажовідправник ТОВ “Віссманн” звернувся до експедитора ПТЕП “Автотрансекспедиція” з претензією за № 64-юр від 19.07.2016р. з вимогою відшкодувати завдані збитки у розмірі 126 423,74 грн., до якої біло додано довідку про вартість пошкодженого вантажу.
З довідки № 171/16 від 21.07.2016р., складеної вантажовідправником ТОВ “Віссманн”, вбачається, що загальна вартість пошкодженого товару, переданого за товарно-транспортними накладними № 1813 та № 1814 від 14.07.2016р., який не підлягає відновленню, та вартість ремонту товару, який можливо відремонтувати шляхом заміни запасних частин, складає 126 423,74 грн., виходячи з вартості товару, необхідного для закупівлі, додаткових витрат та вартості ремонту.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Позивачем було складено страховий акт № 23906/1 від 20.07.2016р., згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 120 423,74 грн. (за вирахуванням франшизи 6000 грн.).
Кошти в розмірі 120 423,74 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 108430 від 19.08.2016р. на рахунок ТОВ “Віссманн” – вантажовідправника пошкодженого вантажу. Перерахування коштів на рахунок ТОВ «Віссмання» здійснено за заявою страхувальника від 17.08.2016р.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 120 423,74 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з п.5.1.1 договору перевезення, перевізник несе відповідальність за ушкодження вантажу, а також за порушення його товарного виду незалежно від провини перевізника, після прийняття його до перевезення і до видачі уповноваженому вантажоодержувачеві.
Відповідно до ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», положень ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов’язання із відшкодування збитків не виникає – відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов’язанні (зміна активного суб’єкта) зі збереженням самого зобов’язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов’язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов’язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі – з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов’язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв’язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов’язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов’язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов’язанні відбулася заміна кредитора – страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов’язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.
За ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари – особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі №910/3023/13.
У запереченнях на позовну заяву відповідач не заперечує факт пошкодження вантажу внаслідок аварійного гальмування водієм відповідача ОСОБА_5, уникаючи дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що відповідач не є стороною договору про надання транспортно-експедиційних послуг та не був повідомлений про особливі характеристики вантажу, додаткових інструкцій від замовника перевезення відповідачу надіслано не було. Натомість відповідач зазначає, що згідно Заявки про надання транспортних послуг № 5467-16-Т вказано тип вантажу: обладнання 3 тонн, 35 куб. будь-які посилання або інструкції щодо особливостей перевезення, кріплення вантажу, опис додаткових розпірок тощо у вказаній заявці відсутні. Додаткові вказівки щодо комплектації вантажного автомобіля також не надходили. Також, відповідач посилається на п.8.6 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, де вказано, що вантаження, закріплення, укриття, ув’язка вантажу, а також розвантаження автомобіля, зняття кріплень і покриття виконуються замовником.
Крім того, відповідач посилається на ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р., відповідно до якої перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дії або недогляду експедитора – замовника, внаслідок інструкції експедитора – замовника, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
До того ж, відповідач зазначає, що він не був задіяний при прийнятті рішення позивачем про визнання страховим випадком події, пов’язаної з перевезенням вантажу 14.07.2016р.-15.07.2016р., позивач не звертався до відповідача з запитами про надання інформації або копій документів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У зв’язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За умовами п.4.1.3 договору перевезення, перевізник зобов’язаний забезпечити обов’язкову присутність водія при завантаженні/розвантаженні транспортного засобу, контроль за розміщенням і кріпленням вантажу на вантажній платформі автомобіля з метою уникнення пошкодження вантажу і рухомого складу під час транспортування.
Відповідно до п.4.1.4 договору перевезення, перевізник зобов’язаний забезпечити перевірку кількості вантажу, завантаженого на транспортний засіб, з кількістю вантажу, зазначеного в товарно-транспортній накладній (CMR), його маркування, зовнішнього вигляду і упакування.
В умовах п.4.1.8 договору перевезення, відповідач зобов’язався забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття для перевезення і до моменту видачі його в пункті призначення вантажоодержувачу, зазначеному в ТТН.
Згідно з п.5.1.1 договору перевезення, перевізник несе відповідальність за ушкодження вантажу, а також за порушення його товарного виду незалежно від провини перевізника, після прийняття його до перевезення і до видачі уповноваженому вантажоодержувачеві.
Відповідач не заперечує факт пошкодження вантажу внаслідок аварійного гальмування водієм відповідача ОСОБА_5, уникаючи дорожньо-транспортної пригоди.
Також, матеріалами справи підтверджується пошкодження вантажу, що підтверджується Актом приймання вантажу з претензіями № 1 від 15.07.2016р., складеним вантажоодержувачем, в якому зазначено, що товар згідно накладної № 9290073242 від 14.07.2016р. привезли на склад в пошкодженому вигляді
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Позивачем надіслано відповідачу претензію за б/н від 12.09.2016р. з вимогою про сплату страхового відшкодування в сумі 120 423,74 грн.
Однак, отримавши зазначену вище вимогу, відповідач у листі № 986 від 18.11.2016р. відхилив грошову вимогу на суму 120 423,74 грн., суму страхового відшкодування не виплатив.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що вантаж було пошкоджено з вини третіх осіб, що аварійне гальмування водієм відповідача було спричинено протиправними діями третіх осіб. Матеріали справи доказів протилежного не містять.
Судом також відхиляються інші заперечення відповідача на позовну заяву, оскільки умовами п.п. 4.1.3, 4.1.4, 4.1.8 договору перевезення встановлено обов’язок відповідача забезпечити обов’язкову присутність водія при завантаженні/розвантаженні транспортного засобу, контроль за розміщенням і кріпленням вантажу на вантажній платформі автомобіля з метою уникнення пошкодження вантажу і рухомого складу під час транспортування; забезпечити перевірку кількості вантажу, завантаженого на транспортний засіб, з кількістю вантажу, зазначеного в товарно-транспортній накладній (CMR), його маркування, зовнішнього вигляду і упакування; забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття для перевезення і до моменту видачі його в пункті призначення вантажоодержувачу, зазначеному в ТТН.
Таким чином, оскільки водій відповідача зобов’язаний контролювати розміщення і кріплення вантажу з метою уникнення його пошкодження та збереження до моменту видачі вантажоодержувачу, відповідач має бути обізнаний про особливості прийнятого до перевезення вантажу.
Отже, в разі ненадання вантажовідправником всіх документів щодо характеристик та особливостей вантажу, перевізник міг відмовитись від здійснення відповідного перевезення вантажу, пошкодження якого є предметом розгляду даної справи, що також передбачено і умовами п.4.2.1 договору перевезення.
Також, умови п.5.1.1 договору про перевезення вантажу встановлюють, що перевізник несе відповідальність за ушкодження вантажу, а також за порушення його товарного виду незалежно від провини перевізника, після прийняття його до перевезення і до видачі уповноваженому вантажоодержувачеві, а тому суд не вбачає підстав для застосування норм чинного законодавства, що звільняють перевізника від відповідальності за ушкодження вантажу, на які посилається відповідача у своїх запереченнях.
Також суд не приймає до уваги твердження відповідача, що він не був задіяний при прийнятті рішення позивачем про визнання страховим випадком події, пов’язаної з перевезенням вантажу 14.07.2016р.-15.07.2016р., позивач не звертався до відповідача з запитами про надання інформації або копій документів, оскільки ані нормами чинного законодавства, ані умовами договору страхування такий обов’язок позивача, як страхувальника прийнятого відповідачем до перевезення вантажу, не визначено.
До того ж, матеріали справи містять докази сплати відповідачем експедитору 6000,00 грн. франшизи за договором № 6000/215/001003 добровільного страхування цивільно-правової відповідальності експедитора від 10.09.2015р., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 7804 від 31.08.2016р. з призначенням платежу: відшкодування збитків за пошкоджений вантаж згідно претензії № 64-юр від 19.07.2016р.
Отже, внаслідок сплати на користь експедитора 6000,00 грн. вартості пошкодженого вантажу, відповідач фактично визнав свою провину в пошкодженні вантажу, що сталося 14.07.2016р. та перевезення якого здійснювалось на підставі договору перевезення №1141/16, а також розмір збитків внаслідок пошкодження вантажу, який, в свою чергу, було зазначено в претензії експедитора за № 64-юр від 19.07.2016р.
Оскільки, відповідач не довів факт того, що товар було пошкоджено внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню частково в розмірі 107 826,18 грн.
При цьому, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про відшкодування транспортних витрат в сумі 1733,61 грн. і витрат на митне оформлення та податки в сумі 10 863,95 грн., які наведені у довідці вантажовідправника за № 171/16 від 21.07.2016р., оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що такі витрати були необхідними та понесеними вантажовідправником саме, у зв’язку з відновлювальним ремонтом пошкодженого вантажу.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
В И Р І Ш И В:
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з публічного акціонерного товариства “АТП 13058” (03022, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9; код ЄДРПОУ 05475147) на користь публічного акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна” (01030, м. Київ, бульв. Л. Українки, 9; поштова адреса: 79018, м. Львів, вул. Героїв УПА, 72; код ЄДРПОУ 20113829) суму відшкодування в розмірі 107 826 грн. 18 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1617 грн. 40 коп. Видати наказ.
3.В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.І. Привалов
Повний текст рішення підписано: 24.10.2017р.
Поделиться:
Мы перезвоним Вам в течение рабочего дня
