05 марта 2018 Судебная практика (общая)
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“23” січня 2018 р.
Справа№ 910/17183/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого – Дідиченко М.А., суддів: Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.
за участю представників сторін: від позивача – Кобилянський М.В. – дов. від 08.02.2017 р.; від відповідача – Борисов М.П. – ордер КВ № 209345; Стеценко Т.М. – ордер КВ № 012142 від 04.08.2017 р.; Дубовий О.С. – дов. від 03.01.2018 р.;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного Підприємства “К-А-Н” на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 року у справі № 910/17183/17 (суддя Лиськов М.О.) за позовом Приватного Підприємства “К-А-Н” до Приватного акціонерного товариства “УСК “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” про стягнення 21 628,60 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватне Підприємство “К-А-Н” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства “УСК “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” про стягнення 21 628,60 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 р. у задоволенні позову Приватного Підприємства “К-А-Н” відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 марки «ОСОБА_7НОМЕР_1 встановлено, що автомобіль виготовлений у 2013 році. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно ідентифікував транспортний засіб «ОСОБА_7НОМЕР_1.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Приватного Підприємства “К-А-Н” по справі № 910/17183/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2017 р. апеляційну скаргу Приватного Підприємства “К-А-Н” було прийнято у складі колегії суддів Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А. та призначено розгляд справи на 23.01.2018 р.
Представник позивача в судовому засіданні 23.01.2018 р. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник відповідача в судовому засіданні 23.01.2018 р. проти апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як підтверджується матеріалами справи, 14.08.2016 р. близько 21 год. 40 хв. ОСОБА_10, керуючи автомобілем марки “Део”, державний номерний знак НОМЕР_3, по автодорозі Київ-Одеса, на перехресті доріг с. Путівка- смт. Калинівка, в порушення вимог п. 16.11 ПДР України, виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав дорогу транспортному засобу, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_11, який рухався по головній дорозі, що спричинило зіткнення та пошкодження транспортних засобів.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київського області від 09.11.2016 р. ОСОБА_10 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки “Део”, державний номерний знак НОМЕР_3, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві “УСК “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” згідно з Полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/646717.
В свою чергу, транспортний засіб марки «Стрий-Авто», державний номерний знак НОМЕР_2, належить Приватному підприємству “К-А-Н” на праві власності.
Відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження про визначення матеріального збитку, заподіяного ушкодженням колісного транспортного засобу «Стрий-Авто», державний номерний знак НОМЕР_2, № 187 від 06.09.2016 р., вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного автомобіля від пошкоджень, отриманих внаслідок ДТП, яка сталась 14.08.2016 близько 21 год. 40 хв. на автодорозі Київ-Одеса, на перехресті доріг с. Путівка- смт. Калинівка, складає 56 396,09 грн.
Відповідно до рахунку-фактури № 163 від 24.10.2016 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Стрий-Авто», державний номерний знак НОМЕР_2, становить 57 546,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача листом № 143 від 02.11.2016 р. з проханням надати офіційне роз’яснення, чому експертами СК «Княжа» була занижена сума відшкодувань за нанесені збитки в результаті ДТП, яка сталася 14.08.2016 р. між автомобілями «Стрий-Авто», державний номерний знак НОМЕР_2 та “Део”, державний номерний знак НОМЕР_3.
Відповідач, в свою чергу, у відповідь на вказаний вище запит повідомив позивача листом вих. № 78593-1 від 28.11.2016 про необхідність надання додаткових документів для прийняття рішення про здійснення страхової виплати, а саме: постанови суду по зазначеній ДТП; документу, який підтверджує правовідносини водія ОСОБА_11 та позивача; заяви на виплату страхового відшкодування, із зазначенням реквізитів та завіреною печаткою позивача.
19.01.2017 р. позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату, в якій повідомив останнього про місце страхового випадку та просив виплатити йому 57 546,00 грн.
11.04.2017 р. ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було складено страховий акт № 160000078593, відповідно до якого позивач прийняв рішення про виплату ПП «К-А-Н» суми страхового відшкодування у розмірі 29 983,17 грн.
До вказаного страхового акту відповідачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування на підставі висновку № 187 від 06.09.2016 р.
Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, зазначає, що відповідач з невідомих причин занижує суму страхового відшкодування, ігнорує висновок незалежного експерта та не бере до уваги рахунок-фактуру від 24.10.2016 р.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачу на праві власності належить автомобіль марки “Мерседес-Бенц”, державний номерний знак НОМЕР_2, а не «Стрий-Авто», державний номерний знак НОМЕР_2. Суд першої інстанції вказав, що оскільки відповідно до даних СП ТОВ «Автомобільний дім Україна Мерседес Бенц» датою виробництва автомобіля марки “Мерседес-Бенц”, державний номерний знак НОМЕР_2 є 14.03.2000 рік, а тому вартість матеріального збитку, розрахованого в експертному висновку, є завищеною, оскільки експертом було невірно визначено коефіцієнт фізичного зносу даного автомобіля.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 16 Закону України “Про страхування” договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Нормами ст. 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з: життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Статтею 988 Цивільного кодексу України встановлено обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування у встановлений договором строк.
Згідно з абзацом 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки “Део”, державний номерний знак НОМЕР_3, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві “УСК “Княжа Вієнна Іншуранс Груп” згідно з Полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/646717.
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, ДТП сталася з вини ОСОБА_10 під час керування транспортним засобом “Део”, державний номерний знак НОМЕР_3.
Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації автомобіля марки “Део”, державний номерний знак НОМЕР_3, була застрахована відповідачем.
Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України “Про страхування”, Законом України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” якщо норми цього Законупередбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов’язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.
Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов’язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі – КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлений Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092 (далі – Методика).
Відповідно до п. 1.3 Методики, її вимоги є обов’язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб’єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб’єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб’єктами цивільно-правових відносин.
Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ (п. 1.4 Методики).
Пунктом 1.6 Методики визначено, що фізичний знос КТЗ (його складників) – утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників); відновлювальний ремонт (або ремонт) – комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (п. 2.4 Методики).
Пунктом 3.9 Методики передбачено, що фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв’язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що у позивача на праві власності перебуває автомобіль марки “Мерседес-Бенц”, державний номерний знак НОМЕР_2.
Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, у позивача на праві власності перебуває транспортний засіб марки «Стрий-Авто», д.н.з. НОМЕР_2. Відповідно до вказаного свідоцтва даний автомобіль був виготовлений у 2013 р.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Стрий-Авто», д.н.з. НОМЕР_2, ідентифікаційним номером VIN є НОМЕР_6.
З листа ТДВ «Стрий Авто» № 34 від 18.07.2017 р. вбачається, що автобус за VIN кодом НОМЕР_6 був виготовлений у 2013 році заводом ТДВ «Стрий Авто» та переданий у власність 03.12.2013 р.
Видами діяльності ТДВ «Стрий Авто» відповідно до витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є, зокрема, виробництво автотранспортних засобів (Код КВЕД 29.10)
Таким чином, на праві власності у позивача перебував саме транспортний засіб марки «Стрий-Авто», державний номерний знак НОМЕР_2, VIN НОМЕР_6.
Відповідно до п. 6.1. Методики визначення типу, моделі, версії КТЗ, року його виготовлення, комплектності, укомплектованості, повної маси, робочого об’єму двигуна тощо проводиться на основі даних виробника КТЗ. Визначальним при цьому є ідентифікаційний номер VIN. Ідентифікаційний номер являє собою літерно-цифрове позначення, що складається із 17 знаків, умовно поділених на 3 частини.
Стосовно даних СП ТОВ “Автомобільний дім Україна Мерседес Бенц”, то колегія суддів зазначає, що за VIN кодом НОМЕР_7 рахується автомобіль з датою виробництва 14.03.2000 р. Однак, в листі ТДВ «Стрий Авто» № 34 від 18.07.2017 р. зазначено, що автобус за VIN кодом НОМЕР_6 був виготовлений на давальницькому шассі НОМЕР_7.
Отже, давальницьке шассі НОМЕР_7 є складовою частиною автобуса «Стрий-Авто», д.н.з. НОМЕР_2, VIN НОМЕР_6 та не є маркою виробника вказаного транспортного засобу.
Відповідно до п. 6.3. Методики визначення року виготовлення КТЗ здійснюється на підставі даних його виробника, які зазначаються у VIN-коді.
Визначення року виготовлення КТЗ за датою виготовлення його окремих складових частин не допускається у зв’язку з можливістю їхньої заміни під час експлуатації або можливого значного проміжку в часі з моменту їх виготовлення до моменту складання з них КТЗ. Такі дати можуть мати інформативний характер тільки в усій своїй сукупності. (п. 6.3.4 Методики)
Враховуючи, що роком виготовлення транспортного засобу є данні виробника, які зазначаються у VIN-коді, в той же час визначення року виготовлення КТЗ за датою виготовлення його окремих складових частин не допускається, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що роком виготовлення транспортного засобу «Стрий-Авто», д.н.з. НОМЕР_2 є 2013 рік.
Згідно п.7.37 Методики коефіцієнт фізичного зносу Ез розраховується за формулою: Ез = 1 – (С/Цн).
У п.7.38 Методики вказано, що значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років – для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД; 7 років – для інших легкових колісних транспортних засобів; 3 роки – для вантажних колісних транспортних засобів, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки – для інших вантажних колісних транспортних засобів, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років – для мототехніки.
Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р – вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м – вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с – вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З – коефіцієнт фізичного зносу.
Як вбачається з висновку № 187 експертного автотоварознавчого дослідження про визначення матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу «Стрий-Авто» МВ-814D, реєстраційний номер № НОМЕР_4, складеного 06.09.2016 р. судовим експертом ОСОБА_13, вартість матеріального збитку, внаслідок пошкоджень, завданих внаслідок ДТП, з урахуванням зносу (0,40) складає 56 396,09 грн.
Отже, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу суму страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу у сумі 56 396,09 грн., яка підтверджується висновком № 187 від 06.09.2016 р.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»с траховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, – МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв’язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов’язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими – прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Враховуючи, що відповідачем на користь позивача було сплачено 29 983,17 грн., в той же час як матеріальний збиток позивача згідно висновку № 187 експертного автотоварознавчого дослідження від 06.09.2016 р. з урахуванням зносу складає 56 396,09 грн., колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 20 016,83 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Одним із правових наслідків порушення зобов’язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.
Статтею 992 ЦК України передбачено, якщо у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України “Про загальнообов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок пені за загальний період з 20.04.2017 р. по 03.07.2017 р. прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 1 048,01 грн.
Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Відповідно до частини першої статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.
Проаналізувавши норми статей 524, 533 – 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим слід вважати зобов’язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням.
Саме до таких грошових зобов’язань належить укладений договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму.
Сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.
При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є грошовим зобов’язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду України від 01.06.2016 р. у справі № 6-927цс16.
Колегія суддів, перевіривши здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за загальний період з 20.04.2017 р. по 03.07.2017 р. та 3 % річних за загальний період з 20.04.2017 р. по 03.07.2017 р., прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у сумі 123,39 грн. та збитки від інфляції у сумі 440,37 грн.
Поданий позивачем до суду першої інстанції детальний розрахунок заборгованості, в якому зазначено інші періоди нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, не можуть бути розцінені як збільшення розміру позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 року у справі № 910/17183/17 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Приватного Підприємства “К-А-Н” підлягає задоволенню.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 – 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного Підприємства “К-А-Н” на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 року у справі № 910/17183/17 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 року у справі № 910/17183/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватного Підприємства “К-А-Н” задовольнити повністю.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, будинок 44, ідентифікаційний код 24175269) на користь приватного підприємства «К-А-Н» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Гетьманська, будинок 8, ідентифікаційний код 20608703) 20 016,83 грн. суми страхового відшкодування, 1048,01 грн. пені, 440,37 грн. інфляційних втрат, 123,39 грн. 3 % річних та 1 600,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, будинок 44, ідентифікаційний код 24175269) на користь приватного підприємства «К-А-Н» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Гетьманська, будинок 8, ідентифікаційний код 20608703) 1 760,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
6. Матеріали справи № 910/17183/17 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя: М.А. Дідиченко
Судді: Є.Ю. Пономаренко, М.А. Руденко
Поделиться:
Мы перезвоним Вам в течение рабочего дня
