28 июля 2018 Судебная практика (общая)
Постанова
Іменем України
4 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 755/18006/15-ц
Провадження № 14-176 цс 18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача – ГудимиД.А.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянуласправу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі також – позивач) до ОСОБА_3 (далі також – відповідач), третя особа без самостійних вимог – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інкомстрах» (далі також – третя особа), про відшкодування завданої майнової шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: СлободянюкС.В., ЛапчевськоїО.Ф., КорчевногоГ.В.
Учасники справи:
позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,
відповідач: ОСОБА_3,
третя особа без самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інкомстрах».
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 18 вересня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогою до відповідача про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн.
2. Мотивував такими обставинами:
2.1. 20 вересня 2012 року позивач (страховик) і ОСОБА_7 (далі – потерпіла) уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (далі – договір добровільного майнового страхування), за яким страховик застрахував майнові інтереси потерпілої, пов’язані з експлуатацією автомобіля марки «Kia Rio 1.6» (далі – застрахований автомобіль).
2.2. 18 лютого 2013 року в місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю застрахованого автомобіля й автомобіля марки ВАЗ-210994, за кермом якого був відповідач. Внаслідок ДТП застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження.
2.3. 26 березня 2013 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив постанову, якою визнав винним у настанні ДТП відповідача.
2.4. Керуючись умовами укладеного договору добровільного майнового страхування, позивач сплатив на користь потерпілої (на рахунок станції технічного обслуговування) суму страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн та отримав право вимоги на зазначену суму.
2.5. Позивач вказав, що внаслідок невиконання відповідачем обов’язку щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка його страховику завдана третій особі шкода має бути відшкодована безпосередньо відповідачем як особою, винною у настанні ДТП.
3. 16 грудня 2015 року відповідач подав заперечення на позовну заяву. Вказав, що третя особа як страховик його цивільно-правової відповідальності зобов’язана була виплатити страхове відшкодування. Якщо би третя особа вважала, що відповідач неналежно повідомив її про ДТП, то саме третя особа могла би звернутися з регресною вимогою до відповідача. Також зазначив, що розмір матеріальних збитків і сума відшкодування розраховані з порушенням вимог законодавства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. 16 грудня 2015 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
5. Мотивував тим, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована, то обов’язок відшкодувати шкоду покладається на його страховика – третю особу. Суд встановив, що позивач ніколи не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому не отримував відмову третьої особи у виплаті такого відшкодування. З огляду на вказане суд вважав заявлені позовні вимоги необґрунтованими.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. 6 квітня 2016 року Апеляційний суд міста Києва скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення про задоволення позову та стягнув із відповідача на користь позивача 17 317,46 грн.
7. Мотивував тим, що відповідач не виконав обов’язку щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі, а страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема, і має право вимоги до винної особи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. 22 квітня 2016 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року.
9. У касаційній скарзі просить скасувати це рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції з огляду на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
10. 12 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
11. Вказану ухвалу суд обґрунтував, зокрема, тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якої страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
12. Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Судконстатував, що спрямовування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», нівелює існування цього правового інституту як такого.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. Відповідач вказує, що оскільки на момент ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована у третьої особи, то обов’язок відшкодувати шкоду позивачу покладається на неї; лише третя особа наділена правом давати висновки щодо належності чи неналежності повідомлення відповідача про ДТП.
14. Зазначає, що позивач не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, а тому не отримував її відмову у виплаті страхового відшкодування, розмір якого розрахований з порушенням вимог закону.
(2) Доводи позивача
15. 19 вересня 2016 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу. Просить суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року.
16. Мотивує тим, що сам по собі факт наявності у відповідача чинного полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на момент настання ДТП не звільняє його від обов’язку відшкодувати завдану шкоду, оскільки за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред’явлена безпосередньо до винної особи.
17. Звертає увагу на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якої страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
(3) Доводи третьої особи
18. Третя особа не подала пояснення щодо касаційної скарги та заперечень позивача на неї.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо переходу до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов’язанні
19. Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
20. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України).
21. Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
22. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
23. Розрізняють добровільну та обов’язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
24. Види обов’язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
25. Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 17 317,46 грн.
26. Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов’язань :
26.1. Договірне зобов’язання між позивачем і потерпілою – за договором добровільного майнового страхування;
26.2. Деліктне зобов’язання між потерпілою та відповідачем – із завдання шкоди внаслідок ДТП;
26.3. Договірне зобов’язання між відповідачем і третьою особою – за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
27. Суди встановили, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 17 317,46 грн.
28. Суд першої інстанції вважав, що відповідальною особою за відшкодування збитків, завданих відповідачем, є його страховик – третя особа. Встановивши, що позивач не звертався до третьої особи із заявою про сплату страхового відшкодування у порядку регресу та не отримав її відмову, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.
29. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками та зазначив, що позивач мав право самостійно обрати спосіб захисту порушеного права, зокрема, звернутися з позовом до відповідача, вина якого у настанні ДТП встановлена.
30. Мотивуючи зазначені висновки, суди першої й апеляційної інстанцій застосовували як статтю 1191 ЦК України, так і статтю 27 Закону України «Про страхування».
31. Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
32. Стаття 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
33. Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
34. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
35. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов’язаним суб’єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов’язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
36. Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
37. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
38. Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об’єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
39. У цій справі третя особа як страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього. Таке право третя особа могла би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону.
40. Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.
41. Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов’язку боржника третьою особою.
42. Отже, кредитор у деліктному зобов’язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов’язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
43. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов’язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов’язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов’язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
44. Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв’язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації – переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов’язанні.
(1.2) Щодо особи, зобов’язаної відшкодувати шкоду
45. Суд першої інстанції встановив, що суб’єктом, який має задовольнити вимогу позивача, є третя особа – страховик відповідача, тоді як суд апеляційної інстанції вказав, що таким суб’єктом є саме завдавач шкоди – відповідач.
46. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що хоча 25 лютого 2013 року до третьої особи з повідомленням про ДТП звернувся син відповідача (ОСОБА_25), обов’язок страховика відшкодувати завдану шкоду виникає з факту завдання застрахованою особою такої шкоди. Натомість, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи відповідача про його перебування після ДТП на лікуванні, вказав, що матеріали справи не містять відомостей, які би підтверджували, що син відповідача, звертаючись до страховика відповідача, діяв від імені батька на законних підставах, як і відсутні дані про прийняте рішення третьої особи за зверненням сина відповідача. Тому апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги про те, що відповідач згідно зі статтею 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не звертався з повідомленням про настання страхового випадку, а відтак, шкода відшкодовується відповідачем як її завдавачем.
47. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
48. Суди встановили, що відповідно до страхового полісу серії АЕ № 1818846 страховиком відповідача з страховим лімітом 50 000 грн на момент вчинення ДТП була третя особа.
49. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
50. За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
51. Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов’язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.
52. Так, підпункт 33.1.4 (до набрання чинності Законом № 3045-VI від 17 лютого 2011 року – підпункт 33.1.2) пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов’язок, він має підтвердити це документально.
53. У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов’язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (підпункт 38.1.1 («ґ») пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону).
54. З огляду на це необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що шкода має бути відшкодована її заподіювачем, якщо він не виконав обов’язок щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі.
55. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
56. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
57. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодуванняна страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститутустрахування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
58. Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
59. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами відповідача, який заперечував проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на третю особу як страховика відповідача покладений відповідний обов’язок у межах суми страхового відшкодування.
60. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, встановивши, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред’явив вимогу до відповідача.
61. Помилкова кваліфікація цим судом права вимоги позивача як регресу не призвела до неправильного вирішення спору. А відтак, рішення суду першої інстанції є по суті правильним.
62. Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
63. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
64. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
65. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою. Тому рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року необхідно скасувати, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 рокузалишити в силі.
(2.2) Щодо судових витрат
66. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
67. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у сумі 1461,6 грн, сплачений відповідачем у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід стягнути з позивача.
(3) Висновки про правильне застосування норм права
68. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
69. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов’язаним суб’єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов’язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
70. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов’язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов’язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов’язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
71. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
72. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
73. Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
74. Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Законуреалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
На підставі наведеного, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.
2. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 квітня 2016 року скасувати, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року залишити в силі.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40; ідентифікаційний код: 20782312) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) 1461 (одну тисячу чотириста шістдесят одну) грн 60 коп.судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.РогачВ.І.ДанішевськаІ.В.Саприкіна О.С.ЗолотніковО.М.Ситнік О.Р.КібенкоО.С.Ткачук В.С.КнязєвВ.Ю.УркевичЛ.М.ЛобойкоО.Г.ЯновськаПовний текст постанови підписаний 13 липня 2018 року.
Поделиться:
Мы перезвоним Вам в течение рабочего дня
